Гофман «Золотий горщик» (рецензія)

До Гофмана неможливо бути байдужим: його можна любити, можна не розуміти. Але ігнорувати вам його не вдасться, якщо ви вже взяли до рук його книгу. Сказати, що він був надзвичайно талановитим письменником – це не сказати нічого.

Автор творів «Володар бліх», «Принцеса Брамбілле», «Крихітка Цахес», романів – «Еліксир диявола» і «Життєві погляди кота Мура»  досконало володів принципами романтичної іронії. Цікаво те, що цим він не залишає можливості літературним критикам заробити собі на шматок хліба. Адже не так просто піддати критиці автора, що сам іронізує над собою і своїми роботами. Цим Гофман не дає іншим себе знищити.

«Золотий горщик» є полістилістичним текстом. Окреслити його жанр чітко як філософську казку, так само як притчу, чи то романтичний міф – неможна. «Золотий горщик» не є конкретно нічим з названого і водночас усім одразу... Це вже залежатиме від того, як ви його особисто прочитаєте.

Текст увібрав у себе типові риси романтизму. Однак не можна сказати, що повість чітко збережена у романтичному стилі. І вона від цього лише виграє. Твір – не загнаний у «прокрустове ложе» літературної доби, а являє собою стильовий синтез. Література епохи романтизму, що цінувала насамперед ненормативність, свободу творчості, фактично все ж таки мала правила, хоча, звичайно, вони ніколи не приймали форму нормативних поетичних трактатів на зразок «Поетики» Буало. Забігаючи на декілька століть вперед, тут не важко розгледіти і  сюрреалістичні риси. Як і Гофман, сюрреалісти працювали з фантасмагоричними формами. Вони теж «гралися» з підсвідомістю, іронією, магією.

Гофман водить нас паралельними світами, приводить нас до зіткнення з надзвичайним разом з героями. Багатошаровість повісті вражає, за звичайною сценою може ховатися кілька світів. Диву даєшся, наскільки  ж це рідкісний талан – бачити світ багатовимірним поглядом! Гофман вдається до прийому двоєсвіття  і показує світ філістерів з їх суто міщанськими інтересами за допомогою фантастичної іронії. Цим мотивом двосвіття повість наскрізь просякнута.

У тексті чітко проглядається тема митця. Студент Ансельм – «музикант», «наївна поетична душа», для нього любов, дружба, поетичність, вірність слову набагато важливіше матеріального благополуччя та кар'єри.

Повість просто таки вибухає гротеском. Твір – суцільна фантасмагорія. Більшість персонажів – фантастичні істоти. Паралельний, фантастичний світ відділяє від реального лише один крок. Раптом дверна ручка стає зовсім не ручкою, а архіваріус виявляється самим духом Саламандром. І звідси випливає головна ідея твору. А саме: два світи існують паралельно і в будь-який момент можна вийти з одного і потрапити в інший.

Унікальне поєднання іронії, дидактизму і захоплюючого сюжету. Як завжди, всі отримують по заслугах і справедливість восторжествує.