Інтерв'ю з Катериною Бабкіною

Катерина Бабкіна: "Поезія – це текст  для людини в собі, котра хоче щось сказати і не може зробити це інакше."

Творчість Катерини Бабкіної є ковтком свіжого повітря для сучасної української поезії. Без лишнього епатажу, без високопарних слів... її поезія є такою ж невимушеною як і вона сама.

Пані Катерина погодилася дати відповідь на декілька моїх запитань, привідкриваючи завісу своєї творчої особистості.

(фото –  http://avtura.com.ua/images/writers/64/200m.jpg)

В одному з інтерв'ю Ігор Померанцев зазначив, що «У наші дні поет... творить тексти для внутрішнього вжитку , а його аудиторія – критики та філологи, а ще... інші поети». Чи згодні Ви з таким формулюванням? Якою, на Вашу думку, є власне Ваша аудиторія?

– У наші дні, як і у всі попередні, я гадаю, поет творить для себе. Можна сперечатися про те, для кого твориться проза. Складно було б написати здоровенний кусок тексту з такою кволенькою мотивацією. Але поезія – це порив, миттєвий приплив натхення. Першопочатково це текст для дуже внутрішнього вжитку – для людини в собі, котра хоче щось сказати і не може зробити це інакше. Або прагне щось почути чи побачити в світі, чого так поки що (чи взагалі) немає. Ці речі, невисказані і важливі або потрібні і вигадані, з'являються у вірші.

В мене теж є така людина всередині мене. Її потрібно втішати, розраджувати, годувати надіями, підбадьорювати чи підбурювати, заспокоювати і розповідати їй казки.

Часом говорять, що поезією займаються люди, в яких щось не склалося в житті. Що скажете з цього приводу?

– Мені здається, це якесь штучне узагальнення. Невдах чи нещасливих людей серед поетів у відсотковому значенні стільки само, скільки й серед викладачів історії, моряків і сталеварів, а може навіть і менше. Поезією займаються люди специфічні. Дуже емоційні, тонкі, такі, які бачать світ і сприймають його глибоко і дуже по-своєму. Часто їхні приорітети в житті різняться від уявлень і прагнень більшості, а втім – мені важко говорти про різних людей як про більшість, більшість якась нежива і говорити про те, що в більшості чи в когось супроти більшості склалося чи ні, не просто. Та й саме формулювання "щось не склалося в житті" – дуже неоднозначне.

Ви намагаєтеся створювати відео арт. Якими бачите перспективи української відеопоезії загалом?

– Гадаю, відеопоезія буде існувати та розвиватися так довго, допоки є поезія і можливе доступне відео. Однак, зважаючи на свою первинну синтезійність і відносну обмеженість гнучкості в рамках форми, а також на немасовіть і специфічність одного з вихідних продуктів – художього тексту, – відеопоезія ніколи не буде широко популярна і завжди залишиться радістю знавців та поціновувачів. 

Як гадаєте: читач Вас розуміє? Вдається Вам донести меседж?

– Як коли :)